1.
Не вогнем, а дощем
зійди на мене.
Я зів’яла трава, що стомилась від спраги-посухи.
Запорошена,
сива,
зневірена.
Як вицвіла позолота.
Не вогнем, а дощем -
у Зелені Свята.
2.
В обмілілих криницях не стало води...
Зійди до нас, Боже,
дощем благодаті...
Пов’яли квіти
і дерева скинули зав’язь.
Сонце Правди, страшний суд Твій!
Дощу милосердя!
Дощу, милосердя!
Милосердного дощу пошли нам, Боже!
Зійди на нас, Життєдавче, бо прагнемо!
3.
Не спопели мене, Господи, Духом Твоїм...
...і доторком...
Іскри одної — достатньо, аби згоріти.
Чекаю на Тебе з острахом.
Помилуй!
Утамуй спрагу мого серця —
хай заб’ють джерела,
як б’є у бубон Твій грім.
Не боюсь Твого грому —
він вістує зливу,
як ангел Різдво.
Грім кличе до танцю!
Заграй же нам, дощику!
Хай звеселяться поля і сади,
хай плещуть у долоні молоді гарбузи,
і рядки кукурудзи, ставши навшпиньки,
мов балерини,
славлять святе Твоє богоявлення!
Тройце пресвятая, слава Тобі!
...І я чекаю Твого доторку —
як Ілля, в леготі Вітру,
коли дощ перейде...
Духом твоїм наповни мене,
не спопели...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Новое измеренье - Марина Н. В третьем четверостишье я написала "и быть собою, настоящей" Хочу пояснить эти строки, чтобы они не вызывали недоумения. Как бы то ни было, а смерть сына изменила меня. Благодарю Бога, что через это горе я пришла к Господу. Но в то же время замечаю за собой, что какой-то, я бы сказала, детской, радости у меня нет.
